Новороздільська територіальна громада

Олешки - українське місто на лівобережжі Херсонщини, яке вже понад чотири роки перебуває під тимчасовою окупацією російських військ.

Для більшості українців окупація - це слово, яке вони чують у новинах. Для мешканців Олешок - це щоденна страшна реальність, у якій відсутність їжі, ліків, електроенергії та можливості безпечно виїхати стала частиною життя.

До повномасштабного вторгнення в Олешках проживало понад 24 тисячі людей, а в усій Олешківській громаді — близько 40 тисяч. Сьогодні в самому місті залишаються близько 2 тисяч мешканців, а загалом на території громади - близько 6 тисяч людей. Серед них - літні люди, люди з інвалідністю і діти - близько 45 дітей в Олешках та 180 дітей на території всієї громади.

Це тисячі українців, які залишаються заручниками окупації.

Після підриву російськими військами Каховської ГЕС у червні 2023 року Олешки пережили масштабне затоплення. Вода знищила будинки, майно, інфраструктуру. Люди залишилися без питної води, газу та електроенергії.

Сьогодні ситуація для мешканців міста стає дедалі критичнішою.

Олешки фактично опинилися в умовах гуманітарної блокади.

Через замінування територій та небезпеку пересування навколо міста практично відсутня можливість нормального постачання продуктів. Люди змушені виживати за рахунок того, що вдалося зберегти або виростити самостійно.

Запаси, які багато родин берегли роками, закінчуються.

Люди діляться один з одним останнім. Вимінюють продукти. Шукають будь-яку можливість отримати їжу та ліки.

І це вже не питання комфорту чи якості життя.

Це питання фізичного виживання.

У місті залишаються люди, які особливо потребують допомоги, але фактично не мають можливості її отримати.

Навколо - заміновані дороги та території, постійна небезпека обстрілів і атак безпілотників. Навіть спроба дістатися до іншого населеного пункту може стати смертельно небезпечною.

Важко уявити, що означає прокинутися в місті, де немає нормального доступу до медицини, де немає впевненості, що завтра буде їжа, де не можна вільно пересуватися і де кожен день потрібно думати не про плани на майбутнє, а про те, як пережити сьогодні.

Особливо боляче говорити про дітей, які залишаються в окупації.

Дитинство, яке мало б складатися зі школи, друзів, родини, безпечного дому та мрій про майбутнє, проходить у реальності окупації, страху та постійної небезпеки.

Діти не повинні знати, що таке життя без світла і газу. Не повинні засинати під звуки вибухів та прокидатися з думкою, чи буде завтра що їсти. Не повинні дорослішати в умовах, де слово «безпека» стало недосяжною мрією.

Але саме так сьогодні живуть люди в Олешках.

Про них мають знати.

Про них мають говорити.

Їхню ситуацію мають бачити в Україні та за її межами.

Олешки - це не просто територія, яку потрібно повернути Україні. Це люди, яких потрібно врятувати.

Важливо не дозволити окупації перетворити трагедію Олешок на мовчазну статистику.

Говорити про Олешки - означає допомагати людям, які залишаються там.

Поширювати правду про те, що відбувається - означає привертати увагу до їхнього порятунку.

Олешки потребують уваги держави, міжнародної спільноти, правозахисних організацій, медіа та кожного, хто може допомогти донести правду про те, що відбувається з українськими людьми в окупації.

Олешки мають бути почуті.

І поки в місті залишаються люди, ми не маємо права дозволити світові про них забути!